Я з’явилася на світ на заході радянської епохи, через що глибокої туги за продуктами того часу я не маю. Коли я росла, батьки спочатку закуповувалися на ринках, а потім почали ходити до супермаркетів. Сама я вибираю сучасну їжу: упакований знежирений сир, рослинне молоко, кулінарію та житні хлібці. Проте мій батько досі із теплотою згадує смак радянського молока, яке наливав до свіжого білого хліба.

Батьки впевнені, що молоко в СРСР вироблялося виключно з натуральної сировини і скисало буквально за лічені дні, перетворюючись на відмінну кисле молоко для пишних оладок. Дуже шкода, що особисто мені цей смак не оцінити — залишається лише вірити спогадам старших.

У ті роки цей напій залишався звичним атрибутом кожного дня і за ним вирушали практично регулярно. Молоко використовували для ранкових каш чи просто із задоволенням пили у чистому вигляді.

Цікавою була традиція обов’язкового кип’ятіння: одні знезаражували продукт від мікробів, інші намагалися продовжити час його свіжості. Нерідко готували й топлене молоко з апетитною коричневою пінкою, яка стала для цілого покоління символом безтурботного дитинства.

Досі пам’ятаю старенький емальований бідончик, що довго припадав пилом удома, поки його не викинули. У дитячі роки мого брата регулярно споряджали з ним за молоком у гастроном або до вуличної цистерни, суворо караючи бути акуратнішими та надійно ховати монети.

Також врізалися на згадку півлітрові скляні пляшки. Здавши порожню тару, можна було повернути цілих 15 копійок із 28 повної вартості. Будучи чотирирічною дівчинкою, я ув’язувалася за братом шукати залишені пляшки, хоча на той час вільна склотара вже перетворилася на відчутний дефіцит.

А що запам’яталося вам про радянське молоко і здачу порожньої тари?